Чому в психоаналізі говорять про гроші
На перший погляд, гроші — найбільш практична частина психоаналізу. Є сесія, є її вартість, є оплата. Здавалося б, що тут аналізувати?
Але для психоаналізу гроші ніколи не зводяться лише до цифри на банківському рахунку. Значення має не тільки те, скільки грошей має людина, а й те, що відбувається з нею, коли потрібно заробляти, витрачати, віддавати, отримувати, накопичувати або втрачати.
Ще Фройд писав, що про гроші в аналізі варто говорити з такою самою прямотою, як про сексуальність. І, здається, не дарма: обидві теми досі чудово вміють викликати сором, напруження й бажання швиденько змінити тему.
Гроші мають несвідоме значення
Одна людина може легко витратити велику суму на інших, але шкодувати грошей на себе. Інша — добре заробляти й усе одно переживати кожну витрату майже як катастрофу. Хтось накопичує значно більше, ніж йому потрібно, але сама думка про те, щоб щось віддати, викликає тривогу.
А хтось, навпаки, витрачає так, ніби завтра грошей уже не існуватиме.
Для психоаналітичної роботи гроші можуть бути пов'язані з безпекою, владою, свободою, залежністю, контролем, любов'ю, визнанням, боргом — і, звичайно, втратою. Тому одна й та сама сума для двох людей може психічно означати зовсім різне.
У класичній теорії Фройд пов'язував гроші, зокрема, з анальною стадією психосексуального розвитку. Не лякайтесь, зараз поясню :)
В даному контексті він пов'язує екскремент з даром, бо дитина поки що сприймає власні фекалії як частину самого себе, як те, що вона може «подарувати» батькам, а у дорослому житті — це переноситься на об'єкт гроші. Якщо точніше, йдеться про ранній період дитячого розвитку, коли дитина вперше особливо гостро зустрічається з питаннями контролю, утримання та віддавання: щось належить мені, я можу це залишити собі або віддати у відповідь на вимогу іншого.
Пізніше ця логіка може отримувати інші символічні форми — і гроші є однією з них.
Тому питання про гроші іноді дуже швидко перестає бути питанням лише про гроші:
- Що я можу віддати іншому?
- Що хочу залишити собі?
- Що мені винні?
- Що я винна?
- Чи можу я отримувати?
- Що я відчуваю, коли втрачаю?
- І що відбувається зі мною, коли за бажане потрібно заплатити?
Чому за психоаналіз взагалі потрібно платити?
Оплата — не просто адміністративна умова, яка існує десь за межами аналітичної роботи. Вона сама входить в аналітичну ситуацію.
У Лакана є цікава думка: гроші дозволяють не залишатися перед іншим у значно складнішому боргу — особистому. Там, де немає грошової оплати, може виникнути інша: вдячністю, провиною, слухняністю, необхідністю відповідати очікуванням або відчуттям, що тепер я цій людині «щось винна».
Аналітик не має ставати тим, хто безкорисливо «дарує себе» аналізанту. А аналізант не повинен розраховуватися любов'ю, вдячністю чи бажанням бути «хорошим клієнтом». Є оплата — і це дозволяє не платити собою.
У цьому є цікавий парадокс: гроші вводять обмін, але водночас встановлюють його межу. Не все можна купити. І не за все потрібно розраховуватися собою. Тому гроші в процесі — важливий кордон, що заспокоює тривогу аналізанта і дозволяє вільно говорити, асоціювати, мислити.
Чому вартість визначається індивідуально?
Не тому, що одна людина «коштує» більше за іншу. І точно не тому, що аналітик дивиться на вас і думає: «Так, а скільки ми можемо взяти з цієї людини?»
Ціна сесії — не ціна людини. І не спроба встановити грошовий еквівалент тому, що відбувається в аналізі. Вартість обговорюється на початку роботи й стає частиною домовленості між аналітиком та аналізантом.
Сума має бути реальною: особливо якщо йдеться про регулярну й тривалу роботу, аналіз повинен мати можливість існувати у вашому житті. Але водночас гроші не обов'язково залишаються лише організаційним питанням.
Тому що навколо оплати досить швидко може з'явитися щось дуже особисте:
«Мені шкода цих грошей»
«На інших я витрачаю легко, а на себе — ні»
«Чому я маю платити, якщо більшу частину часу говорю я?»
«Якщо я плачу, ви повинні зробити так, щоб мені стало краще»
«На сумку я можу витратити цю суму, а на аналіз — шкода»
І жодну з цих думок не потрібно сором'язливо ховати перед входом у кабінет. Навпаки — про це теж можливо говорити.
Бо те, що відбувається навколо оплати, іноді дуже точно повторює те, як людина взагалі обходиться з бажанням, залежністю, контролем, обміном, боргом і втратою.
Саме тому гроші в психоаналізі — не незручна побутова деталь, яку бажано швиденько обговорити й більше ніколи не згадувати. Вони теж можуть стати частиною роботи.
Ба більше — в цьому я і вбачаю цінність саме психоаналітичного процесу, бо тут гроші можуть стати способом сказати, коли навіть слів недостатньо. Оплата чи її відсутність завжди несуть в собі індивідуальний унікальний сенс.
Говорити про гроші буває страшно, соромно і незручно, однак я запрошую Вас пробувати говорити. Адже саме ця особливість процесу може бути початком значущих змін та неповторних відкриттів про власний внутрішній світ. А про суму ми домовимось. Приходьте :)